24 лютого. День, який змінив кожного з нас. Але війна почалася не того ранку. Вона триває з 2014 року. І має значно довшу історію — століття боротьби за нашу свободу та ідентичність
Ми памʼятаємо. Ми тримаємося. Ми продовжуємо боротьбу — за життя, за майбутнє, за Україну. Світла памʼять загиблим. Сила і вдячність тим, хто захищає.
Чотири роки — це не просто дата,
Це — тисячі історій та імен.
Це — матері, що змучились чекати…
І безліч над портретами знамен.
Це темні ночі, втомлені світанки,
Коли «тривоги» ріжуть небеса.
Це - вічний страх, загублені серпанки,
Весни пʼянкої вкрадена краса.
Чотири роки відчаю і болю,
Незламності, що дихає в крові.
Це попри ненависть лишитися собою,
І це - моя країна у вогні.
Це - воїни, яких уже немає,
Це - крик душі, що лине у світи.
І серце, що навіки памʼятає…
І віра, що нас змушує іти.
Чотири роки - це не тільки втрати,
Не тільки біль, що серце розтина.
Це — мужність, що навчила воювати,
І сила та, що з попелу зросла.
Це - люди, що тримаються завзято,
Надія, що веде із темноти…
Чотири роки… Боже, як багато…
Хоч ми втомилися… та мусимо іти.
Чотири роки - це не просто дата
Це тисячі історій та імен…
Це ми, що вміємо боротись і стояти
Під безліччю приспущених знамен.
(Авторка вірша Катерина Рабчун- Мосійчук)
Разом до ПЕРЕМОГИ!
Слава Україні! Героям Слава!
З повагою - директорка ліцею Світлана ТКАЧЕНКО
Немає коментарів:
Дописати коментар